Гавань контрабандистів людьми
Втеча до Європи
Із Нуадібу повідомляє Маттіас Ґебауер
У дерев’яних посудинах більш, як тисячу кілометрів у відкритому морі: безсовісні посередники щодня відправляють африканських біженців з Мавританії в напрямку Канарських Островів. Вже сотні людей оплатили власним життям поїздку до омріяної Європи.
Нуадібу
Коли Амаду дістався Нуадібу, для 32-річного сенегальця це видавалося останнім кроком на довжелезному шляху. «Кожного дня я сидів на березі моря, відчуваючи прохолодний вітер», – згадує він. «Як і більшість народу, я думав, ми вже зовсім недалеко від Європи». Нові друзі Амаду в Нуадібу підтримували його. Ясної ночі на обрії можна побачити Іспанію, заявляли вони йому. І він щулився, вдивляючись у горизонт. Там мерехтіли вогні, Європа, багатство. Сенегальцю здавалося, вже рукою подати до здійснення мрії – безбідного життя.
Крім того, нові друзі Амаду непогано дбали про нього. Йому допомогли знайти житло: убогу хатинку в бідному кварталі. Там він зустрічав багатьох товаришів з різних країн Африки. У всіх на меті було одне. Європа. Славні, завжди готові прийти на допомогу нігерійці хотіли знати про Амаду практично все – а насамперед, скільки грошей він заощадив. Усього було 2000 доларів. За допомогою цієї суми йому хотілося дістатися якої-небудь країни ЄС, попрацювати там і повернутися додому багатим.
Від його приїзду до приморського міста на північному заході Мавританії минуло три місяці. Амаду все ще сидить у халупі з гофрованої жерсті. Грошей в нього більше немає. Як і сотні інших африканських біженців, він став жертвою безсовісних банд, що обіцяють в Нуадібу безпечне перевезення на Канарські Острови, які знаходяться на відстані більш як 1000 кілометрів. Амаду це коштувало 1500 доларів. Однак дерев’яний човен, що мусив доставити його та інших до іспанських островів, затонув вже невдовзі після того, як відчалив, - і разом з ним потонули мрії біженців.
Заблудлі, померлі від спраги або затонулі
Тим часом Амаду свідомий того, що йому ще пощастило. Він ще залишився живим – деякі біженці заплатили за мрію своїм життям. Їхні човни перший день ще трималися на воді, після чого потонули у відкритому морі. Інші біженці навіть не спромоглися дістатися приморського міста. Вони заблукали в пустелі. Без провізії вони померли від спраги. Ніхто не знає, скільки людей лише цього року загинуло на ризикованому шляху зі злиднів Африки до уявного багатства Європи. Гуманітарна організація Червоного Півмісяця оцінює їх число в 1700, на цей момент знайдено біля 600 розпухлих тіл.
Ця кількість зростатиме. Бо від того, як в кінці минулого року Марокко, за допомогою Євросоюзу, суттєво посилило контроль за узбережжям і перетворило іспанські ексклави, наприклад, Сеуту, на фортеці, мавританський маршрут став основним. Якщо 2005 року на Канарських Островах висадилися 4700 нелегалів, то вже за перші місяці цього року островів дісталися 3800 нелегалів. Згідно з оцінками Червоного Півмісяця, лише в Нуадібу знаходяться 15000 бажаючих виїхати і кінця-краю не видно цьому жалюгідному потоку.
Нуадібу ж перетворився на транзитну станцію нужденності. Як тухлі гриби ростуть поселення нелегалів. В них прозябають біженці, в основному з Сенегалу, Малі та інших західноафриканських країн. Без води й електрики, вони якось існують аж до самого відплиття. Між стінок халуп, що не мають вікон, гниють рештки їжі, а також мертві тварини. Тисячі мух злітаються на нечистоти й блювоту. Навколо граються діти; вівці також приходять сюди у пошуках їжі.
Мафія посередників
У Нуадібу прибулих – приблизно по 100 на день - чітко поділяють на групи в залежності від громадянства. Мафією посередників керують, в основному, нігерійці, які в свою чергу, винаймають рибалок та їхні судна. Приблизно за три долари на день вони здають місця в кімнатах, в яких зазвичай по десять чоловік чекають на відбуття. Конкуренція в цьому прибутковому бізнесі поки що відсутня.
Вже все зростаюча кількість автомобілів у Нуадібу вказує на те, наскільки дорого коштують мрії нелегалів: все частіше можна побачити, як паркують там дорогі мерседеси та BMW, в основному навпроти китайських ресторанів, яких тут з півдесятка. Їдять у цих закладах небагато, вибір у меню невеликий. У суміжних кімнатах малолітні дівчатка пропонують свої послуги. Ніхто з присутніх не балакає тут багато; панове клацають своїми мобільниками-розкладачками Motorola і зникають час від часу в сусідніх кімнатах. Тут роблять бізнес, тут тепер порт – так це називається.
Кожної ночі ущерть наповнені біженцями великі й малі човни вирушають від узбережжя. Кожен човен гарантовано приносить десь 30000 євро. Посередникам однаково, чи бідняги зрештою допливуть або ні; чи потонуть або їх схопить поліція. Розрахунок відбувається до відходу. Якщо клієнтам не пощастить, то для посередників це необов’язково погано – зрештою, більшість людей спробує принаймні ще раз. Багато хто закінчує життя в настільки вутлому човникові, що йому не вдається навіть вийти з гавані.
Порядку в гавані доглядають четверо
До цього дня протиставити діяльності банд практично нічого. Поліція, частина персоналу якої непогано підкуплена, лише безпорадно спостерігає. У місцевої влади немає ні справного патрульного човна, ані достатньо машин, щоб контролювати великі терени навколо гавані. «Ми робимо те, що можемо» - говорить начальник служби безпеки Ягівдон Улд Амар. - „Але ми не в змозі стримати маси людей”. Зрештою, під його командою знаходяться лише четверо службовців, що патрулюють гавань – якщо тільки вони не сплять.
Допомога мусить прийти лише від ЄС. Євросоюз, наляканий зростаючою кількістю іммігрантів та картинами тіл утоплеників, яких прибило до Канарських Островів, пообіцяв Мавританії два мільйони євро. На ці гроші мають бути придбані патрульні судна та контрольне устаткування для гавані в Нуадібу. Однак мавританський уряд все ще дискутує з того приводу, куди конкретно витратити ці гроші.
А тим часом прибутковий ґешефт на людському відчаю триває. Щодня у бідних кварталах з’являються так звані вербувальники від банд і подають пропозиції. Ціни утворюються чітко за законами ринкового господарства: найдешевший проїзд у дерев’яному човнику обійдеться приблизно в 400 євро. Найдорожчими є перевезення рибальськими суднами зі сталевим корпусом: майже 1500 євро. Ціна справедлива, виправдовуються посередники. У такому варіанті поїздки ризик майже нульовий.
